Буча. Біль.
До війни жодного разу не був у Бучі. Лише на старих фото побачив, яке це було затишне та красиве місто.
До приходу «руського миру».
Велика кількість будинків пограбована. Росіяни таранили танками та БТРами паркани, вибивали двері в будинках та грабували їх. Якщо бачили автівки – щонайменше різали шини, щоб люди не могли виїхати з Бучі.

За інформацією місцевих – грабували буквально все. Навіть пластикові стаканчики. Один орк награбував по квартирах собі колекцію гітар. Митець …. Але забрати пограбоване вже не встиг.
Братська могила біля церкви.
Кожен крок по цій пропитаний дощем та кров’ю землі важкий та фізично болючий. Дивишся на чиєсь незнайоме тіло, яке виглядає з глини кінцівками та стримуєшся, щоб не полізти в ту канаву витягати людей… Їх вже не врятувати. Але з пам’яттю пор них ми пройдем через цю війну та врятуємо інших, врятуємо свою Батьківщину.
Найбільше особисте враження – це зустріч з дитиною. Як Мауглі. Єдина дитина, яку зустрів за весь день у Бучі. Не знаю, що пережив цей хлопчик, але це травма на все життя.
Після Перемоги нам всім треба буде добре попрацювати, щоб залікувати шрами цієї війни.
Bucha. Pain. Every step on this rain and blood-soaked earth is difficult and physically painful. You can’t save them anymore. But with the memory of them, we will go through this war and save others, save our homeland.
The greatest personal impression for me was seeing a child. Like Mowgli. The only child I met during my time in Bucha. I don’t know what this boy went through, but it’s a lifelong trauma.
After our victory, we will all have to work hard to heal the scars caused by this war.