5 лет детскому дому семейного типа

Свій перший 5-річний ювілей відзначила минулого тижня велика дружна родина Людмили Чуб – дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ).

Від міської влади з ювілеєм родину привітав заступник міського голови Владислав Дудник. Депутат облради Лідія Кучер передала вітання від депутата обласної ради Олександра Фоменка (котрий передав у подарунок плазмовий телевізор).

Свято для родини Чуб та їх гостей – інших прийомних сімей, влаштували у кафе «Добробут» майстри дитячих розваг із агентства «Мастерская праздников», благодійний фонд «Герда» ім. Г.Смольської, центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Ігри, конкурси, розваги, взаємні сюрпризи та сувеніри, багато смачного, великий оригінальний торт у вигляді будиночку від приватного підприємця та депутата міської ради Ігоря Затинацького – все це створило святковий настрій, викликало дитячі усмішки. Ніхто не залишився поза увагою: вся дружна родина та їх гості весело відзначали п’ятиріччя ДБСТ.

Людмила Чуб розпочала займатися дітьми-сиротами ще з 2001 року, коли працювала директором центру соціальної опіки дитини при міжнародній фундації «Отчий дім». Жінка всюди помічала таких діточок, пускала до себе додому, годувала, давала одяг, а потім, мовчки, з болем у серці відпускала. Їй завжди здавалося, що цього занадто мало, що вона може зробити набагато більше. І ось – з’явилася мрія – створити дитячий будинок сімейного типу. «Я розуміла, що це дуже відповідально. Але ці мрії продовжували тривожити мене, — розповіла Людмила. — Я сама собі сказала: «Якщо це – від Бога, то він мені допоможе і дасть мені знак». Я чекала, коли мені про це скажуть інші люди. І це відбулося. Спочатку співробітники обласної прокуратури, перевіряючи дитячий центр, побачили теплу сімейну атмосферу, почули, як діти називають мене мамою. Коли вони вже йшли, то наостанок мене запитали: «А чому б Вам не створити сімейний дитячий будинок, у Вас усе для цього є?» Вдруге мені про це сказав міський голова В.Ф.Голуб, коли приходив привітати з новорічними святами. Це і стало для мене знаком».

У листопаді 2006-го виконавчий комітет Жовтоводської міської ради прийняв доленосне рішення… Жінка йшла на засідання схвильована, рішуча. Діти, залишаючись удома (на той час у Л.Чуб вже було шестеро дітей під опікою), дивлячись в очі, запитували: «Мамо, ти нас нікому не віддаси?» Вона пообіцяла: «Ні, не віддам!» Повертаючись із засідання виконкому, Людмила купила дорогою жовтих хризантем і торт. Зайшла, в будинку стояла напружена тиша… Хтось із дітей невпевнено вийшов назустріч: «Мамо, ну що?» Вона, ховаючи за спиною букет і солодощі, ледь стримуючи щасливу широку посмішку, раптом підняла руки вгору! Діти з голосними радісними вигуками кинулися обіймати свою матусю – тепер у них була своя Сім’я!

Людмила Едуардівна, пригадуючи цю історію, вся світиться від щастя: цей момент назавжди змінив її життя. Вона із вдячністю говорить про міську владу, працівників соціальних служб, теплими словами згадує імена всіх, хто був хоч якось причетний до цієї події.

Що стосується фінансової сторони, то Л.Чуб говорить, що вдячна державі, адже у матеріальному плані прийомні сім’ї отримують достатньо вагому допомогу, що дає можливість і нагодувати, і вдягнути, і вивчити дитину. Але для багатьох родин справа навіть не у фінансах. Погодьтеся, є чимало сімей, де дітей немає взагалі, але чоловік і дружина так і не наважуються стати прийомними батьками. «Я знаю такі сім’ї. Вони бояться. Я це розумію, — говорить Людмила, — дійсно, буває важко, буває, проявляється генетика. Але я знаю такі сім’ї, де прийомні дітки радують своїх батьків навіть більше, ніж кровні. Я гадаю, що стати прийомними батьками краще, ніж заходити у порожню квартиру і не бачити свого майбутнього».

За п’ять років, що минули, з дітьми у родині Людмили Чуб відбулися значні зміни. «Спочатку ці діти не знали, як себе вести у побуті (як тримати виделку, що таке тарілка, чашка, як приймати ванну, як користуватися газом і т.д.), не знали елементарних речей у спілкуванні. Діти почали себе усвідомлювати як особистості у суспільстві. Це був старт – старт сімейної форми виховання. Кожна дитина повинна виховуватися у сім’ї, — переконана начальник центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Людмила Скиба. — І нині можна відзначити, що усі люди, які створили у Жовтих Водах прийомні сім’ї, роблять велику роботу. Їм потрібно вклонитися до землі». За інформацією ЦСССДМ, на даний час у нашому місті у п’яти прийомних сім’ях та дитячому будинку сімейного типу виховуються 18 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Довелося під час святкування поспілкуватися з жінкою, яка нещодавно наважилася прийняти у свою родину 18-річного хлопчика Євгена. Цей вчинок – неординарний: зазвичай намагаються взяти дітей молодшого віку, а дорослим дітям-сиротам про свою родину годі й мріяти. Тамара Цвєткова вже мала одного прийомного сина Сергія. Спільно зі своїми рідними вирішила прийняти у сім’ю і Женю, щоб допомогти хлопцеві «стати на ноги». «Женя – переможець фізико-математичних олімпіад. Він мріє про КПІ. Батьки його померли, родичів немає. Хто допоможе цій дитині? А я вірю, що його мрія здійсниться», — переконана Тамара Леонідівна.

Ірина Тараненко, спеціаліст центру соціальних служб, за своїм напрямком роботи відвідує прийомні сім’ї. Її досвід говорить про те, що для створення щасливої прийомної родини потрібно мати велике серце і добру душу, адже доведеться присвятити себе дитині. «Перш за все, це – діти. Велика безмежна любов до дітей. Прийомні батьки – герої, які не так часто трапляються у нашому житті», — вважає І.Тараненко.

Нині у родині Людмили Чуб, окрім рідних по крові трьох, ще десятеро прийомних дітей. Ви тільки уявіть собі – десятеро дітей! Запитую у Людмили, чи не шкодує про свій вибір? Вона ж називає рідними й однаково тепло розповідає про всіх дітей, хоча зізнається, що буває і їй нелегко: «Кожна дитина приходить у родину зі своїм багажем, зі своїми знаннями, досвідом, характером, — говорить Людмила. – Нещодавно до нашої родини приєдналося ще двоє діток. Думала, що буде восьмеро, а стало десятеро. То що ж робити? Треба діткам допомагати. Зате у мене є моменти, коли я щаслива: десять поцілунків зранку, десять «на добраніч, мамочко!»… Ось таке наше життя». Людмила одразу привчає дітей до порядку, адже у двоповерховому будинку «слуг немає», кожен мусить не переступати через сміття, а прибирати, незалежно від того, чиїх рук ця справа.

Чотирнадцятирічна донечка Дарина, котра живе у ДБСТ із трьох років, розповіла, що всі діти між собою миряться, допомагають один-одному у навчанні, хатню роботу виконують або по черзі, або ж за бажанням. Вона особисто мріє гарно закінчити гімназію, вступити до вищого навчального закладу, скоріш за все, на слідчого. А ще хотіла б вивчити англійську мову і поїхати на навчання до Штатів. Даша говорить, що кожен із них має свою мрію, а об’єднує їх одне – всі вони дуже люблять свою маму.

Людмила НОВОШЕВСЬКА, фото: Аделіна ФЛЕЙТУХ

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.